Ми використовуємо cookie-файли, щоб забезпечити вам кращу навігацію на нашому вебсайті. Для отримання більш детальної інформації, перейдіть за посиланням «Політика конфіденційності». Продовжуючи використовувати наш сайт, ви автоматично погоджуєтеся з використанням цих технологій.
Міністерство внутрішніх справ України знайомить з учителькою хімії Вірою Чубенко.
Міністерство внутрішніх справ України в межах проєкту «Вчителі ліцею МВС», приуроченого до Дня працівників освіти, розповідає про людей, які щодня навчають, підтримують і допомагають формувати майбутнє ліцеїстів. Цього разу знайомимо вас із Вірою Чубенко — вчителькою вищої категорії Івано-Франківського ліцею безпекового спрямування та національно-патріотичного виховання імені Андрія Приймаченка МВС.
Ще в дитинстві Віра Чубенко захоплювалася книжками, біологією та історіями про навколишній світ. Вона могла йти додому пішки, аби заощадити гроші на проїзді в автобусі й витратити їх на книжки. Читала про ті самі події в різних авторів, порівнювала прочитане й училася аналізувати.
Важливу роль у її житті відіграли батьки. Мама була вчителькою української мови та літератури, тож її розповіді про дитячий інтерес до навчання, захоплені очі учнів і вчительську працю залишали слід у серці маленької Віри.
Окреме місце в її спогадах посідає вчителька біології, яка прийшла до класу після закінчення інституту. Вона висувала до учнів високі вимоги й навчала самостійно працювати з інформацією. Тоді ще не було інтернету та смартфонів, тож діти шукали потрібні відомості в бібліотеках.
Згодом захоплення біологією переросло в особливий інтерес до природничих наук. Віра вирощувала вдома різні рослини, спостерігала за їхнім ростом і раділа результатам своєї праці.
«Тато завжди казав: “Саджанці саджаєш ти. Бо ти посадила — і воно росте”», — пригадує педагогиня.
Але ще до того, як пов’язати життя з викладанням, Віра вже приміряла на себе роль учительки.
«У дитинстві в мене вікно було як шкільна дошка. Я стояла спиною до вікна і пояснювала матеріал, який того ж дня вчила на уроки. Також на перервах до мене підходили однокласники, бо знали, що я можу пояснити те, чого вони не зрозуміли».
Уже в середній школі вона відчувала, що їй подобається не лише самій пізнавати нове, а й допомагати іншим розуміти складні речі.
Віра Чубенко закінчила природничий факультет Житомирського державного педагогічного інституту імені Івана Франка. Ще під час навчання проходила практику в невеликій сільській школі за місцем проживання.
Один зі спогадів того періоду особливо закарбувався в її пам’яті. Учень дев’ятого класу, якого вона навчала, згодом вступив до інституту на хімічний факультет.
«Коли ми за кілька років зустрілися, він сказав: “Віро Василівно, через вас я пішов на хімфак”».
Для вчительки це стало прикладом того, як уроки та спілкування з педагогом можуть впливати на вибір майбутньої професії.
За роки роботи Віра Чубенко викладала в сільській школі та навчальних закладах районного й обласного рівнів, а також працювала в коледжі. До Івано-Франківського ліцею МВС вона прийшла вже з багаторічним педагогічним досвідом.
Сьогодні Віра Василівна — учителька вищої кваліфікаційної категорії, має педагогічне звання «учитель-методист» і понад 24 роки працює в освіті.
Про те, що вона отримає медаль «За працю і звитягу» з рук Президента України, Віра Чубенко дізналася несподівано. Вона знала, що їде до столиці на нагородження, однак не очікувала саме такого розвитку подій.
Квитки вже були заброньовані, а на понеділок у неї були заплановані справи в Міністерстві внутрішніх справ. Проте в неділю о п’ятій ранку почали надходити привітання та скриншоти відповідного указу Президента.
«У той момент емоції були “вау”. Це був ступор і водночас радість», — розповідає Віра Василівна.
Першою людиною, з якою вона поділилася новиною, став чоловік. Для нього ця подія також була особливою: він уже отримував відзнаку від Володимира Зеленського під час військової служби.
Педагогиня зізнається, що, як і кожній людині, їй важливо відчувати, що її працю цінують. Водночас отримання державної відзнаки вона не ставила собі за мету. Щодня її думки зосереджені на іншому — як зацікавити дітей, як пояснити матеріал і як зробити так, щоб учні не просто запам’ятали інформацію, а зрозуміли її.
«Адже щодня вчителі будують майбутнє України. Хоч як гучно це звучить, щодня, щохвилини своїм інтелектом та етикою вчителі навчають дітей. Цього насправді не видно, але саме діти переймають цей досвід».
Для Віри Чубенко ця думка — не просто красиві слова. Вона переконана: учитель впливає на майбутнє не лише знаннями зі свого предмета, а й власним прикладом, ставленням до людей і здатністю підтримати дитину.
На уроках Віра Чубенко прагне показати ліцеїстам, що хімія не обмежується формулами, таблицями та підручниками. Вона оточує нас у повсякденному житті — в одязі, телефонах, їжі та багатьох звичних речах.
«Мені важливо пояснити так, щоб вони зрозуміли, що хімія — це той світ, який нас оточує. Педагог має робити дитину стійкішою в сучасних умовах».
Якщо учень говорить, що не розуміє хімії або ніколи не використовуватиме ці знання, вчителька намагається знайти зрозумілий приклад із життя.
Навіть приготування традиційного українського борщу, пояснює вона, пов’язане з хімією: важливі температура, тривалість приготування, зміни білків та інших речовин.
Так складна, на перший погляд, тема стає ближчою, а теоретичні знання набувають практичного сенсу.
Особливо захоплюють учнів досліди. Вона пригадує, як під час дня відкритих дверей у ліцеї демонстрували реакцію з димом. За процесом із цікавістю спостерігали не лише діти, а й батьки.
«Дітям цікаво, коли щось вибухає під час різних експериментів. Найцікавіше, що банальна вода утворюється з вибуху. І цей самий бабах та перші краплі води викликають такий захват дітей, а ти стоїш перед ними, як фокусник».
Водночас педагогиня наголошує на важливості безпеки. Вона застерігає ліцеїстів від самостійного повторення експериментів, побачених у соцмережах, адже видовищне відео не завжди демонструє ризики та правила безпечного проведення дослідів.
Для неї важливо, щоб учні не лише захоплювалися наукою, а й розуміли відповідальність за власні дії.
Понад два десятиліття педагогічного досвіду не означають, що вчитель може зупинитися в професійному розвитку. Навпаки, переконана Віра Чубенко, кожне нове покоління дітей потребує нових підходів.
Раніше вона власноруч вирізала й виготовляла навчальні матеріали, готувала завдання на папері, щоб допомогти учням краще засвоїти тему. Сьогодні активно використовує цифрові платформи, презентації, інтерактивні вправи та практичні роботи.
«Не будеш вчитися — не будеш цікавим дітям. Людина цікава як співрозмовник, коли вона наповнена. Ось це наповнення тоді вона дарує іншим. У моєму випадку — дітям».
Вона проходила численні курси, опановувала нові інструменти й шукала способи зробити навчання зрозумілим для сучасних ліцеїстів. Каже, що часто знаходила для цього час лише вночі, після робочих і сімейних справ.
Віра Чубенко також є членкинею творчої групи вчителів хімії Івано-Франківська. Разом із колегами вона працювала над методичним посібником «Інтерактивні аркуші (використання онлайн-ресурсів LearningApps та Wordwall) для активізації знань учнів на уроках хімії у 8 класі».
У викладанні педагогиня поєднує хімію з біологією, фізикою та географією, використовуючи міжпредметні зв’язки й елементи STEM-навчання. Такий підхід допомагає учням побачити, як різні науки доповнюють одна одну.
Для Віри Василівни важливий не лише результат контрольної роботи, а й те, чи здатна дитина самостійно мислити, застосовувати знання та діяти послідовно.
У педагогічній практиці Віри Чубенко є історія випускника ліцею МВС, який спочатку майже не виявляв зацікавлення хімією. Він сідав за останню парту й не прагнув активно долучатися до роботи на уроці.
Вона вирішила змінити підхід: пересадила хлопця ближче до дошки, частіше залучала його до роботи, ставила запитання й допомагала поступово опановувати матеріал.
Результат не забарився. За два місяці учень перейшов від початкового рівня знань до середнього, а згодом вийшов на достатній рівень. Ліцеїст пройшов шлях від вивчення хімічних елементів до розв’язування задач, тож на святі останнього дзвоника отримав грамоту з хімії.
«Так, у нього не 10 балів і не 12, але те, що він зробив за два місяці, не знаючи елементів зовсім, і почав розв’язувати задачі — це успіх».
Ця історія добре пояснює ставлення педагогині до оцінювання. Для неї успішний учень — не обов’язково той, хто завжди уважно дивиться на вчителя й одразу дає правильну відповідь. Важливіше, чи зрозумів він матеріал і чи вміє застосувати знання.
«Не обов’язково успішний учень — це той, що дивиться в очі й уважно слухає. Успішний той, що розуміє і застосовує».
А найбільшу нагороду за свою роботу Віра Василівна іноді отримує зовсім не під час урочистостей.
«Найбільша нагорода від учнів — щире “дякую” з їхніх уст за урок. Коли урок завершився і дитина, виходячи з класу, каже: “Дякую вам за такий урок”. Це реально приємно. Адже ніхто дитину не змусив це сказати».
Педагогиня любить порядок, бо хімічні досліди потребують чіткого дотримання правил безпеки. Водночас урок для неї — це живе спілкування. Вона може пожартувати, підтримати розмову, дати дітям можливість перемкнути увагу.
«Діти — це підлітки. У них свої емоції і своє життя. І треба розуміти, що ми не завжди вписуємося в їхнє життя. І на це треба зважати».
Віра Василівна з усмішкою розповідає, що ліцеїсти іноді пропонують їй разом зняти трендові ролики. Такі моменти додають позитиву й допомагають краще розуміти дітей, з якими вона працює.
У 2003 році Віра Чубенко переїхала до Івано-Франківська. Вона має двох дітей: донька здобула юридичну освіту, а молодший син навчається в школі та мріє стати програмістом.
Чоловік Віри Василівни — військовий авіатор, який продовжує захищати Україну.
Попри багаторічний досвід роботи з дітьми, вчительці не завжди вдається залишити професійні звички за порогом дому.
«Удома я — мама. Але вимкнути режим турбомами остаточно не виходить. Коли прибігаю з роботи, то питаю сина: “Ти поїв, ти не голодний, у школі все добре, домашнє зробив?” Тоді син каже: “Мамо, вимикай Віру Василівну”».
Вона сміється, пригадуючи цю фразу. Каже, що син самостійний, але мамі все одно хочеться знати, як минув його день, що відбувається в школі та чим він займається.
Після складного робочого дня її найбільше заряджає родина. Важливе місце посідає і спілкування з колегами-однодумцями, з якими можна поділитися досвідом, обговорити труднощі та разом знайти нові ідеї для уроків.
А ще Віра Василівна має чимало захоплень, які потребують терпіння й уважності: вишиває, плете, займається бісероплетінням. Останнім часом найбільше захоплюється макраме.
Пояс, у якому вона була під час нагородження, — її власна ручна робота. У столиці педагогиня навіть подарувала виріб учительці одного з ліцеїв МВС.
«Я роблю річ і дарую комусь. Для мене це приємність».
Любов до рослин також залишилася з дитинства. Навіть на балконі багатоповерхівки вона знаходить місце для огірків, помідорів, перцю та кущових кабачків.
Минулого року вирощені на балконі огірки стали ще й способом підтримати українських військових. Чоловік телефонував дружині й просив зняти все на відео, адже побратими не могли повірити, що овочі справді ростуть у таких умовах.
Підтримка українських військових стала важливою частиною життя Віри Чубенко ще в 2016 році. Її чоловік служив в АТО, а з початком повномасштабного вторгнення продовжив захищати Україну.
Допомога поступово переросла в системну волонтерську діяльність. Віра Василівна підтримує не лише чоловіка, а й увесь його підрозділ. Коли є потреба в бронежилетах, продуктах чи інших необхідних речах, вона шукає можливості допомогти.
Зокрема, готує домашню тушонку для військових. Каже, що її вже знають і в м’ясному магазині, де продавці систематично роблять знижки на продукти. Підтримували її й працівники пошти, коли дізнавалися, що посилки призначені для українських захисників.
«Я пояснювала, що я це роблю сама. І мені надали знижку - це приємно до сліз, що люди підтримують і долучаються таким чином».
У період дистанційного навчання Віра Чубенко іноді сама возила допомогу автомобілем, а уроки проводила онлайн просто з машини. Удома в цей час її дев’ятирічний син залишався під наглядом сусідів.
Серед найемоційніших спогадів — поїздки, під час яких вона допомагала забирати дітей з окупованих територій і доправляти їх до рідних. Особливо закарбувався в пам’яті момент зустрічі матері з дитиною.
«У мене досі мурашки по шкірі, як мати бігла до дитини і ці сльози радощів».
У 2022 році її робочий учительський щоденник фактично перетворився на записник потреб Збройних сил України. Замість звичних педагогічних нотаток там дедалі більше з’являлося записів про пошук необхідних речей, закупівлі та організацію допомоги.
«Для цього має бути тільки бажання, а далі воно так захоплює».
Віра Василівна зізнається, що в непрості моменти особливо хвилювалася за чоловіка. Іноді їхала, аби хоча б на кілька хвилин побачити його й переконатися, що з ним усе гаразд, особливо коли зв’язку зовсім не було.
Для неї волонтерство — це не про гучні слова. Це про конкретні потреби, людей, яким можна допомогти, і вдячність, яку неможливо виміряти матеріально. На початку розмови вона навіть не хотіла про це розповідати, бо вважає, що добро треба робити тихо.
Попри насичене професійне життя, родинні турботи й волонтерство, у Віри Чубенко є й особисті мрії. Одна з них — спільна з чоловіком мандрівка Європою.
«У нас із чоловіком зараз одна мрія на двох, але вона здійсниться однозначно тільки після перемоги — це мандрівка Європою».
Поки ж її дні наповнені уроками, підготовкою до занять, спілкуванням із ліцеїстами та допомогою військовим. Вона продовжує вчитися сама, шукати нові способи зацікавити дітей і радіти навіть невеликим результатам своїх учнів.
Для Віри Василівни важливо залишатися людиною, якій довіряють, до якої можна звернутися по пораду й поруч із якою не страшно ставити запитання.
«Мій батько завжди казав: авторитет довго здобувається, але один проступок його ламає».
І, здається, саме в цьому — одна з головних засад її вчительської філософії: постійно працювати над собою, поважати дітей, бути відкритою до нового та пам’ятати, що справжній вплив педагога не завжди помітний одразу. Адже щодня вчителі не просто навчають. Вони допомагають дітям зрозуміти світ, повірити у власні сили й зробити перші кроки до свого майбутнього.
